Нещодавно збулася наша із дружиною заповітна мрія – ми нарешті купили квартиру.
Гарний район, тихий зелений двір, гарний вид із вікна. І колишні господарі навіть пристойно скинули первісну ціну.
Щоправда, чому вони так легко погодилися на знижку, я зрозумів трохи згодом.
Наша квартира була на восьмому поверсі. А на сьомому, прямо під нами, жила сім’я, яка не давала спокою всім сусідам.
Це були глухуваті дід і бабуся – любителі дивитися телевізор до глибокої ночі. Причому переважно новини, і на повній гучності.
А ще вони були просто нестерпними.
При зустрічі у дворі вважали своїм обов’язком обов’язково сказати моїй дружині, яка гуляла з маленькою донькою, що вона могла б тепліше одягнути дитину.
Чи щоб не носити взуття на підборах, домогтися від свого чоловіка (тобто мене), щоб він кинув палити, та давати інші поради , яких у них ніхто не питав.
Прохання дружини від неї відстати і робити ввечері телевізор тихіше успіху не мали. Звернення до поліції – за шум чи не опівночі – теж.
Поліцейські лише розводили руками та казали, що ми не перші скаржники.
А управи на цих пенсіонерів немає, оскільки спроби урезонити сімейку закінчувалися завжди однаково – потоками їхніх письмових скарг до всіх інстанцій.
Загалом ситуація намалювалася начебто безвихідна. Однак, дружина моя – жінка хоч і хороша, але при цьому хитра та злопам’ятна.
І вихід вона знайшла.
Одного дня вона попросила мене завести голубів. Точніше, зробити для них годівницю.
Читайте також: Притча про чоловіка, який шукав ідеальну жінку
Причому строго певної форми – без боковин, лише з плоскою дощечкою знизу та ще однією зверху.
І повісити її не десь, а із зовнішнього боку огорожі балкона, строго посередині.
Я не став сперечатися (з жінками я взагалі не сперечаюся, а з дружиною особливо), зробив усе так, як вона просила.
І в нас завелися пташки. У годівницю щодня навідувалися і голуби, і горобці, і синички.
Їхнє воркування і цвірінькання розважало нашу чутку з ранку до вечора.
Наші сусіди знизу були хоч і шкідливі, але охайні. Щодня бабця вивішувала сушитися випрані речі: на волосіні, протягнуті на незаскленому балконі.
Так послід наших пташок почав долітати до сусідньої білизни. Вишукана помста дружини подіяла.
Щойно бабця зрозуміла, чому на випраній білизні щодня став з’являтися пташиний послід, вона відправила до нас свого діда.
Моя розмова зі старим звелася до простої пропозиції: або мою дружину перестають «вчити життя», а телевізор вечорами стає тихіше (я пообіцяв купити обом слухові апарати), або білизну їм доведеться сушити в квартирі.
Одразу згоди ми не дійшли. Більше того, тепер уже пенсіонери спробували нарікати на нас у поліцію.
Але оскільки результату їхньої скарги не отримали (сім’ю цю знав і тихо ненавидів кожен поліцейський нашої дільниці), довелося домовлятися.
Через два тижні «війни» годівниця наша була перевішена, старим куплено слухові апарати, а вечорами ми насолоджувалися відсутністю гучних новин.
Дошкуляти моїй дружині на вулиці сусідка теж перестала.
А, кажуть, що від горобців, голубів та синичок немає жодної користі!
