У щасливій, благополучній родині росли дві доньки.
Старша, Ольга, була спокійною, мовчазною і замкненою у собі дитиною.
А молодша, Настя, навпаки, веселою, життєрадісною та емоційною.
– Олю, не можна так! Ми прийшли у кіно на цікавий мультик. Усі дітки весело сміються, а ти ні! — лаяла мати.
Оля ж сиділа і мовчала. Вона не могла зрозуміти, навіщо їй сміятися як всі, якщо зовсім не смішно.
Трохи згодом у сім’ї з’явилася ще одна дочка. Настя була повною протилежністю своїй старшій сестрі.
— Мамочко, татку, я так вас люблю! — дівчинка могла просто так кинутися на шию батькам і розповідати про своє безмежне кохання.
Звичайно, мама з татом були щасливі, що молодша дочка дуже любить їх.
— Олю, бери приклад зі своєї сестрички. Що ж ти нелюдна така? – невпинно повторювала мати.
Дівчинка хмурилася, і ще більше замикалася у собі. Вона не розуміла, навіщо кричати про свою любов, якщо це і так очевидно.
Батьки та сестра були для неї найдорожчими людьми, просто вона не вміла так яскраво говорити про це, як сестра.
— Настуню, ти будеш у нас лікарем. Це дуже хороша професія, адже ти така добра та чуйна.
Будеш нас із татом лікувати на старості! – говорила мати.
– Мамо, – обережно промовила Оля. — Я теж хочу стати лікарем.
– Ти не зможеш працювати з людьми! – Виніс вердикт батько. — Ти ж зовсім нелюдна. Як спілкуватимешся зі своїми пацієнтами та колегами.
Оля замовкла й ухиливши голову в плечі пішла до себе.
– Ха-ха! Я буду лікарем! А ти ніким! — дражнилася Настя.
— Коли Настенька підросте, я переоформлю на неї свій будинок, який мені дістався від батьків. Вона молодша, нехай їй буде.
У нас, дорога, тільки на Настю надія. Саме вона допомагатиме нам на старості, — казав чоловік дружині.
— Ти маєш рацію, любий. На Олю жодної надії. Вона і склянку води не принесе на старості! — погоджувалась жінка.
– Зрозуміла? Будинок у селі буде мій! Я не пускатиму тебе в нього! — дражнилася Настя із сестрою.
– А чому твій? — з образою спитала Оля. Їй так подобалося їздити влітку до села, подобалося чисте повітря, гарна природа.
– Бо батьки мене люблять, а не тебе! – продовжувала молодша.
Оля нічого не відповіла сестрі, тільки заплакала тихенько. Вона не розуміла, чому батьки ставляться до неї як до чужої.
Минув час. Оля виросла і все-таки вступила до медичного. Навіть слова батьків про її нелюдимість не зупинили дівчину.
За кілька років дівчина переїхала жити до гуртожитку. Вона відчувала себе зовсім чужою у власному домі.
Батьки були не проти, адже у них була Настуня. Їхня надія і відрада.
Настя ж не змогла вступити до медичного університету на бюджет.
Але батьки не здавалися, вони вирішили вивчити дочку, чого б їм цього не вартувало.
Дівчина почала навчатися на контрактній основі. Батькам доводилося працювати день і ніч, щоб платити за навчання дочки.
Через кілька років, молодша вискочила заміж і покинула університет.
Вона переїхала жити до чоловіка, і все рідше й рідше відвідувала батьків.
Не приїжджала до батьків і Оля, але не тому, що не хотіла, а тому що батьки ніколи не запрошували.
Ольоа закінчила навчання і стала добрим лікарем. Дівчина рідко дзвонила батькам, лише у великі свята.
Якось серйозно захворів батько сімейства. На лікування була потрібна велика сума грошей, яких у стареньких пенсіонерів не було.
Читайте також: Чоловік відверто розповів, як виглядає у стосунках «попелюшка», а як «королева»
Дружина не розгубилася і одразу зателефонувала до Насті.
— Вибач, мамо. Ми зараз купуємо мені автомобіль, дуже дорогий. Зайвих грошей немає, — пояснила дочка.
— Може, відвідаєш батька в лікарні? Мені одній дуже нелегко, — запитала мати.
– Мамочко, не зараз. Все, мені ніколи. Дуже люблю вас! Цілую і обіймаю! — як завжди прощебетала дівчина.
Мати поклала слухавку і гірко заплакала.
До неї прийшла несподівана думка зателефонувати Ользі, але жінка згадала, що навіть номери дочки телефону не знає Оля сама завжди дзвонить.
Несподівано пролунав телефонний дзвінок.
– Мама? Привіт! Хочу привітати вас із батьком із ювілеєм весілля, — почала розмову дівчина.
— Олю, почекай. У нас нещастя, батько у лікарні, потрібна велика сума грошей на лікування, — заплакала мати.
– У тебе немає напевно, адже ти одна, без чоловіка …
– Є. Я багато років збираю гроші на квартиру. Думаю, цієї суми буде достатньо. В якій лікарні тато?
За годину Оля увійшла до палати. Побачивши постарілого, знесиленого батька і сиву матір, дівчина мимоволі заплакала.
— Я поговорила з лікарем і купила все необхідне. Ще одні ліки замовили через закордон, у нас його немає на жаль.
Ти скоро одужаєш, а потім, ми з мамою відвеземо тебе в село. На чистому повітрі швидко відновиш сили, — усміхнулася Ольга.
— Нема у нас, донечка, більше дому в селі. Настя продала його давно… Пробач, Олечко. Пробач рідна … – промовив тремтячим голосом батько.
– Нічого страшного! Головне, щоб ти скоріше виздоровів. Відправлю тебе до санаторію на відновлення, — заспокоювала батька.
– Дякую, доню! – промовив батько. – Вибач нас за все!
Рідні люди нарешті обнялися і сказали одне одному те, про що мовчали всі ці роки.
Не завжди любить той, хто кричить на весь світ про свою любов.
Справжня любов полягає у вчинках, а не в красивих словах.
Дитина може ніколи не говорити вам про свою любов, але це не означає, що він любить вас менше за того, хто звик вимовляти ці слова при кожному зручному випадку.
