Вони приходять у життя несподівано, без попередження і часто тоді, коли ти не готовий. Як маяк. Як орієнтир. Як стимул.
Вони більше вміють, більше знають, краще відчувають свій зв’язок з Космосом, краще розуміють себе і добре ставляться до світу.
Вони вступають із тобою у стосунки. Не можна сказати, щоб ти свідомо хотів бути у стосунках із людиною, до чийого рівня не дотягуєш. Швидше, це твій дух, твоя глибинна сутність потребує допомоги, зростання, усвідомлення себе і того, що відбувається.
І кличе… Того, хто може допомогти.
І людина-шанс приходить. А оскільки іншого механізму у Всесвіті, крім кохання, немає, то між людьми відбувається замикання. І з двох один однозначно буде рівнем (або навіть не одним) нижчим за своїм розвитком, а інший старанно тягтиме того, кого, як він думає, любить.
Людина-шанс розуміє інші механізми, вона бачить реальність глибше і тонше, картина світобудови йому відкривається повніше і багатогранніше.
Вона знає, що кохання – це рівноцінність. Це один рівень. Решта боляче і болісно.
Тому домальовує, додумує, добудовує те, чого в іншій людині немає. Вона хоче уникнути дисбалансу. Їй гостро потрібна людина такого ж рівня, а з тим, на кого випала карта, гармонії не виходить. “Народжений повзати літати не може”.
Парадокс у тому, що той, хто закликав допомогу лише на рівні духу, лише на рівні особистості цього пам’ятає. І його его починає бій.
За автономію. За відстоювання цінностей свого рівня – у них комфортніше. За нав’язування цих цінностей тому, хто їх уже переріс, так можна не відчувати свою недостатність. Можна було злетіти… Збагнути про себе багато… Досягти високого… Але старе тримає.
Якби її так не активувало і не створювало проблеми там, де їх не буває, коли себе чуєш, то людина зрозуміла б – шанси Всесвіт дає рідко.
Приходить той, у кого можна вчитися та йти за ним, причому це буде ніжно та з любов’ю. Але не відбувається.
Читайте також: Ти не цінуєш її, але пошкодуєш, коли оцінить інший
Його его кричить людині: “Ми самі з вусами, нам нічого вашого не потрібно. А якщо потрібно, то скрасити наше існування на тому рівні, де ми є”. І що більше відстань між сходинками, то сильніше кричить.
Допомагаюча душа починає страждати. Її тиснуть, пресують, ставлять у рамки, в яких вона не просто щасливо, ніяк існувати не може – це не її рівень і не середовище. А оскільки ця людина вже добре вміє себе чути, починається внутрішній конфлікт: бути собою чи зберігати стосунки.
Зберігати стосунки – це впасти у глибоку емоційну співзалежність. Одна людина буде постійно пригнічена іншою, тому що перевершує за багатьма параметрами і її опускатимуть на свій рівень, інша – відчуватиме свою неповноцінність і відіграватиметься за це.
Ця людина теж страждає: над нею чиниться насильство – її тягнуть туди, куди їй не треба. Тяжкий, болісний шлях, розвиток якого видно з самого початку.
Тут немає рецептів. Кожен сам складає пазли свого життя та свого духовного розвитку.
Але я впевнена, відступ від своєї сутності карається (можна й так би мовити), перебування у світі з усвідомленням, хто ти і для чого ти, – це щастя і щастя.
Нехай не цю секунду… Треба тільки почекати довше… душу свого рівня… або душу-шанс, якщо ти до нього готовий.
