Рідний дім, але нещастя в ньому. Закрити на все очі й жити далі чи зробити крок назустріч щасливій долі й відпустити минуле? Саме перед таким вибором опинилася дівчина Марія.
У батьківській домівці Марія ніколи не була щасливою. Хоч дівчинка й була однією дитиною в сім’ї, та батьки не сильно проявляли до неї свою любов і ласку. Марія – була тихенькою, скромною ученицею, яка полюбляла усамітнитися у вільний час. А батьки ж хотіли впевненої в собі, активної дитини, що проявляє до всього сама ініціативу. Та Марійка дослухалася до батьків і щораз більше старалася дослухатися до них, щоб хоча б раз її похвалили.
У школі мама з татом завжди казали, що успіхи доньки не задовільні і вона не зрівняється з дітьми знайомих, родичів, сусідів. Так, таке буває: одні вчаться на відмінно, інші – добре. Та це не привід дорікати своїй кровинці. Але як пояснити це батькам? Та чи варто взагалі, якщо вони ніколи її не розуміли? Марійка завжди у всьому гірша. Яких би зусиль не докладала, але золотої медалі не отримала.
Настав час вступу й вибору спеціальності. Марійка вирішила, що хоче на факультет музичного мистецтва. Бо спів — це її немовна пристрасть, навіть терапія. Вона забувала про свої й ніби поринала в інше життя: тихе, спокійне.
Але знову батьки не підтримали її. Сказали: «І що далі з тебе буде? Вчителька у музичній школі?» Та цього разу, незважаючи на несхвалення сім’ї, Марія все ж таки вирішила сама будувати своє життя.
Студентка успішно закінчила ВНЗ й одразу отримала запрошення працювати у музичному училищі. І Маруся дуже любила свою роботу. Їй подобалося бачити дітей з блиском в очах й навчати їх усьому, що знає.
А вдома конфлікти не припинялись. Одного вечора, повертаючись з роботи злою через чергову сварку з мамою, не побачила ями на дорозі й впала. Так і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком, що допомагав їй піднятись. Новий знайомий здався привітним та турботливим, тому жінка не відмовилася від запрошення на побачення. Андрій називав її богинею краси, обіцяв, що завжди буде поруч і що з ним вона не знатиме жодної біди. Тож Маруся, яка не знала, що таке підтримка, подумала, що нарешті знайшла того самого казкового принца.
Але казка тривала недовго . Одразу після весілля чоловіка ніби підмінили й від люблячого Андрійка і сліду не залишилось. Він, як і батьки, став дорікати дружині, – усе йому не так. А сам лише сидів на дивані й спостерігав за поведінкою слухняної дівчини. Його скоротили на роботі, – та він, здається, цьому був лише радий.
Читайте також: Їсти і не поправлятися. Які продукти можна їсти в необмеженій кількості?
Одного дня, після індивідуального заняття з ученицею Марії раптово стало погано. А все, звичайно, через те, що посварилася зранку і з батьком, і з чоловіком. Хтось завжди шукає крайніх у будь-якій ситуації, а у власному домі такою була Марійка.
Тож, через стрес у жінки запаморочилося в голові і вона втратила свідомість. Колеги викликали швидку. Лікарі сказали, що це був мікроінсульт. Забрали в лікарню й прокапали, але ввечері жінка вже наполягала піти додому . Хоча знала, що там знову не почує теплих слів від найрідніших, але хатні справи самі себе не зроблять.
Ірина Василівна, вчителька, що працює з Марією, запропонувала провести її. Жінка погодилась, та вже на півдорозі сказала, що не хоче додому. Розплакалась й розказала все колезі. Їй вже давно потрібно було комусь виговоритись.
Почало смеркатись. Жінки попрощались, Ірина Василівна обійняла Марійку і сказала, що та може телефонувати до неї у будь-котрій годині дня і ночі.
Щойно Марія зайшла додому, батько з чоловіком накинулися на неї з претензіями.
— Де тебе носило до ночі? Де наша вечеря, де продукти
Та ніхто навіть й не думав запитати, чи все гаразд з побліднілою донькою й дружиною.
Цієї ночі їй не спалося: нарешті зрозуміла, що тут вона лише слуга, яка чемно виконує всі побажання й вирішила, що годі це все терпіти.
Пів дня вона чекала, нікого не буде вдома, щоб спокійно зібратися й поїхати звідси й більше ніколи не повертатись. Взяла найнеобхідніші речі, документи поїхала. Викинула сім-карту, щоб вже точно ніхто до неї не додзвонився.
Уже наступного ранку Марія була дуже далеко. Приїхала до давньої подруги Вероніки. Дівчата раділи, що нарешті побачились, бо не спілкувались ще з часів студентства. Вероніка також працює у місцевій музичній школі, тож одразу запропонувала жінці там роботу, на що Марійка, не роздумуючи, погодилась.
Пройшло кілька днів й Марія усвідомила, що тут – вона живе. Вона дихає. Насолоджується кожною хвилиною й секундою. Тут, серед гір, жінка знайшла все, що так і не змогла знайти у рідному домі – спокій.
