У мене чудові стосунки з дружиною мого брата. Вона прекрасна жінка і фактично все встигає: і доглядає, і в квартирі прибирає і їсти готує.
Брат у ній душі не чує. Але вона має один несуттєвий «мінус». Ліля не вміє робити дві справи одночасно. Вона або готує їсти, або стежить за дитиною.
Тому я часто допомагала їй, забираючи малу Аню на прогулянку.
Моїй племінниці тоді було півтора року.
Вона була дуже схожа на брата. А відповідно більше була схожа на мою доньку, ніж на плем’яшку, адже ми з братом були просто копія один одного.
У мене в університеті почалися канікули, і я практично щодня гуляла з Анею.
Одного разу в парку я побачила чоловіка досить симпатичної зовнішності. Біля нього стояла коляска з двійнятами. Я йому усміхнулася, він кивнув у відповідь.
З того моменту ми завжди віталися десь тиждень.
Чоловік завжди був зі своїм незмінним візком. Через деякий час ми почали розмовляти про погоду, виховання дітей, памперси та іншу дурницю.
Він із задоволенням грав із Анею, а я ходила з його візком.
Близнюки були просто приголомшливими: блакитні очі, пшеничне волосся і кілька задерикуватих ластовиння на курносих носах.
Вони все робили синхронно: плакали, сміялися та загаджували памперси.
Згодом я так прив’язалася до дітей, що почала навіть за ними сумувати.
Мар‘ян, так звали чоловіка, часто довіряв мені поміняти памперси його двійні, поки сам гуляв із Анею.
На вигляд йому було не більше двадцяти трьох. Напевно, молодий тато…
Деколи мені було так прикро, що в нього склалося життя, адже я підсвідомо мріяла стати його частиною.
Іноді я мріяла, як ми всі разом станемо сім’єю та гулятимемо з його дітьми.
Одного дня Мар‘ян запитав мене:
— Скажи чесно, Софіє, ти одинока мати?
– Так! – Збрехала я, щоб подивитися на його реакцію.
– Ти така молодець! Я тобою пишаюся!- усміхнувшись сказав він і взяв мене за руку.
– А де твоя дружина? – запитала я, згоряючи від цікавості.
— Вона мене покинула… — зітхнув він.
І тут я відчула надзвичайне полегшення.
Це означало, що все реально і мої найсміливіші мрії легко можуть стати реальністю.
В той же час Мар‘ян нахилився до мене, але тут завадила Аня. Вона прибігла з пісочниці та потягла його за собою.
Я зітхнула, чудово розуміючи, що все скоро зміниться.
Наступного дня я одягла найкрасивішу сукню, зробила чудовий макіяж і пішла в парк.
Аню я залишила вдома. На жаль Мар‘ян так і не прийшов. Напередодні він забув у мене в візку барсетку з гаманцем.
Я знайшла в ній візитку з його номером телефону та домашньою адресою. Стільниковий був відключений, і я вирушила на пошуки.
Благо, будинок, вказаний у візитівці, був недалеко.
Дуже хвилюючись, я зателефонувала в двері. Мені відкрила молода красива блондинка з блакитними очима і курносим носиком у кокетливих ластовиннях.
Читайте також: Гратен з ягід
— Мабуть, це його дружина, і вона повернулася! – Подумала я, простягнувши їй барсетку. Але я сказала:
– Це Мар‘яна! Він учора забув у парку.
– Спасибі! – усміхнулася вона. – А ви його знайома?
– Я Софія! – зітхнула я і скоріше пішла.
Наступного дня Мар‘яна у парку не було. Весь тиждень я гуляла з Анею і мріяла хоч здалеку побачити свого коханого.
Так, коли я втратила його, я зрозуміла, що справді закохалася по вуха!
Мар’ян прийшов з дівчиною, яка відчинила мені двері, лише через два тижні. Він одразу ж кинувся до мене і взяв за руку.
– Вітання! Мене звати Жанна! Я мама цих чудових дітей. Дякую, що ви склали компанію моєму братові. Він потрапив до лікарні. Ось тільки виписали.
Я розпливлася в безглуздій усмішці. Це було так мило… Він увесь час допомагав своїй сестрі.
– А це ваша дочка? – уточнила Жанна.
– Ні, це моя племінниця. Просто я так і не наважилася в цьому зізнатися Мар‘янові. – зніяковіла я.
– Софіє, давай зустрічатися! – Вставив свої п’ять копійок Мар‘ян.
Того дня я стала найщасливішою дівчиною у всьому світі. За рік ми одружилися.
А тепер гуляємо однією великою щасливою компанією: я, Мар’ян, наша дочка Каріна, близнюки з мамою Жанною та її чоловіком Андрієм, мій брат, його дружина та Аня.
Ось так можна зустріти свою другу половинку прямо на дитячому майданчику у парку!
