«Я не спілкуюся з матір’ю вже багато років. З якого дива я повинна відвідувати її і допомагати ?» — бідкається наша читачка Вероніка.
Вона втомилася від осуду і хоче, щоб сторонні люди не лізли у чужу справу. Але чи це можливо? Сьогодні ти дізнаєшся непросту історію жінки і зможеш дати їй пораду у коментарях!
Я НЕ спілкуюся з матір’ю
Коли я приїжджаю до рідного села, одразу йду до батька, а будинок матері обходжу десятою дорогою.
Сусіди дивляться на мене із засудженням. Але я знаю, що роблю правильно. Бо ж моя мама сама винна в тому, що все сталося саме так.
Мої батьки прожили душа в душу багато років. Точніше, мені так здавалося.
Коли я вступила до університету та поїхала вчитися до столиці, мама покинула тата. Виявилося, що вона вже давно крутила роман на стороні і нарешті зважилася піти від чоловіка до іншого. Їй на той момент було 40 років, а моєму татові – 50.
Мати благала мене, щоб я її зрозуміла. Мовляв, закохалася по-справжньому, адже серцю не накажеш.
Але я не могла змиритися з тим, що сталося. Найжахливіше, що батькові довелося переїхати до батьків, свого житла в нього не було. Та й звідки, якщо він усе в житті робив заради добра сім’ї.
Я вже давно закінчила університет, знайшла гарну роботу та вийшла заміж. Так і живу у столиці.
А до батька намагаюся приїжджати щовихідних. Допомагаю чим можу.
Просто йому зараз ох як несолодко. Він і сам уже немолодий, так ще й за літніми батьками доводиться доглядати.
Ну а мати моя живе приспівуючи. Щойно вона почала жити зі своїм новим обранцем, виявилося, що вона вагітна.
Раніше я з натяжкою вірила в такі пізні успішні вагітності. Але мамі пощастило, і вона народила дівчинку. Знаю лише, що назвали її Соломією. А ось саму дитину я так і не бачила.
З того часу минуло вже 7 років. Я б із радістю забрала батька в місто, але він не хоче.
Каже, що у селі пройшло все його життя, тут воно й закінчиться. А мені так боляче бачити його очі, сповнені туги, щоразу, коли я приїжджаю…
Читайте також: Прийшла відвідати батька, вставила ключ, але відчинити не вдалося, хтось змінив замки
Знаю, що він так і не зміг вибачити моїй мамі. Як і я.
Можливо, я роблю неправильно, але інакше не можу. І як у моєї матері вийшло так легко відрізати від себе все, що було в її житті раніше?
Адже вона просто проміняла нас із батьком на іншу сім’ю. Напевно, тепер вона справді щаслива.
Жаль лише, що у мого тата такого шансу більше не буде. Я не спілкуюся з матір’ю вже багато років. І нехай люди не розуміють та засуджують мене, але це моє рішення!
Від редакції
Вочевидь, що образа, яка сидить у Вероніці, з віком лише посилюється.
Вона дивиться на ситуацію зі свого боку та з боку батька. Проте жінка не ставить себе на місце матері. Напевно, їй теж було нелегко прийняти таке радикальне рішення і змінити своє життя.
Ми не виправдовуємо її вчинок, але хочемо нагадати, що краще добровільно піти з сім’ї, ніж жити у шлюбі, який робить тебе нещасною людиною.
Саме так вчинила мати головної героїні. Упевнені, що вона ще неодноразово спробує налагодити контакт зі старшою дочкою. Хто знає, скільки років має пройти, щоб Вероніка нарешті вибачила матері?
Яку пораду ти дав би головній героїні історії? На твою думку, вона робить правильно? Поділися своїми думками у коментарях!
