Моя дочка почала розмовляти досить рано.
Але незнайомі люди важко розуміли, що саме вона хоче сказати, а одна з фраз одного разу змусила плакати від сміху весь автобус.
Одразу після Великодня чоловік поїхав у відрядження.
А оскільки у мене немає прав, у поминальну неділю довелося їхати на цвинтар у громадському транспорті, причому ще й з дитиною.
Думаю, дівчинка в мене вже доросла (тоді їй 4 роки було), вихована, все пройде добре.
Дочекавшись автобуса, зайшли в салон і зайняли два вільні сидіння. Як не дивно, людей було небагато.
Але проїхавши лише кілька зупинок, усередині вже було не проштовхнутись.
Ще кілька хвилин їзди і в салон важко забирається старенька бабуся: з двома тростинками, у великих окулярах і з тремтячими руками.
Читайте також: Вершкова котлета з моцарелою
Оскільки ми з донькою сиділи найближче до входу, старенька одразу зупинилася біля нас.
Тут моя радість схоплюється і каже: – “Бабулечко, сідайте на моє місце”. Крохтячи і охаючи, жінка похилого віку присіла, а потім каже:
– «Спасибі велике! Яка вихована дівчинка! Хто тебе так навчив?!».
Дочка, якій сподобалося, що її вчинок не залишився непоміченим, гордо і на весь голос заявляє:
– «Це мама мене навчила! Я завжди поступаюся місцем напівживим!».
Весь автобус хохотів.
Дочка не розуміє через, що така бурхлива реакція, а я, стримуючи від сміху сльози, намагаюся пояснити старенькій, що мала хотіла сказати «літнім»… а вийшло те, що вийшло